Поширені запитання про харчування котів

Вступ

Одомашнення котів відбулося близько 10 тисяч років тому, і сьогодні вони є одними з найпопулярніших тварин-компаньйонів. Прагнення забезпечити їм оптимальний догляд спонукало до активного вивчення біології котячих протягом останніх десятиліть, зокрема їхніх нутритивних потреб. З часом стало очевидно, що ці тварини мають чимало унікальних фізіологічних особливостей, зокрема у сфері харчування. У цій статті розглянуто практичне значення деяких із них для клінічної практики.

Запитання: Чи можна годувати кота, не використовуючи продуктів тваринного походження? 

Відповідь: Котів часто називають облігатними або суворо м’ясоїдними хижаками. У дикій природі їхній раціон майже повністю складається з продуктів тваринного походження, а анатомічна будова їхнього тіла пристосована до полювання й поїдання здобичі. Метаболізм котів адаптований до їхнього природного раціону (1) (рис. 1). Коти потребують різних поживних речовин, частина з яких має надходити з кормами, оскільки вони не виробляються організмом у достатній кількості. Дослідження свідчать, що для здоровʼя котів важливі щонайменше 45 поживних речовин (2). Через особливості метаболізму коти порівняно з всеїдними тваринами мають підвищену потребу в білках, аргініні, метіоніні, цистеїні, таурині, арахідоновій кислоті, вітаміні А, вітаміні D, ніацині та піридоксині (1,2).

Інгредієнти тваринного походження є основним джерелом низки незамінних поживних речовин, зокрема деяких амінокислот (лізину, метіоніну, цистеїну та таурину), вітамінів (А, D і B12), жирних кислот (арахідонової, ейкозапентаєнової та докозагексаєнової). Отримання таких поживних речовин із джерел нетваринного походження — складне завдання. Щоб скласти раціон для котів, який не містить тваринних продуктів, необхідно передбачити альтернативні варіанти, як-от надходження поживних речовин із хімічно синтезованих продуктів або специфічних джерел нетваринного походження. Утім, ці підходи не завжди є ефективними та можуть призводити до нових ускладнень. По-перше, необхідно знати не тільки те, чи міститься в певному інгредієнті потрібна поживна речовина, важлива ще і її кількість. Концентрація відповідної речовини в продукті нетваринного походження може бути нижчою, ніж в аналогічному продукті тваринного походження, або ж продукт нетваринного походження може містити цю речовину в менш активній формі (наприклад, вітамін D2 замість D3), тож необхідно кількісно визначити біодоступність (тобто кількість поживної речовини, що після вживання буде доступною для метаболізму чи накопичення в організмі).

По-друге, деякі інгредієнти рослинного або нетваринного походження можуть погіршити загальну засвоюваність і біодоступність поживних речовин (наприклад, унаслідок зміни вмісту й структури вуглеводів), а також знизити смакову привабливість загалом. 

По-третє, необхідно з’ясувати, чи здатні подібні раціони провокувати розвиток поширених патологій. Наприклад, зміна pH сечі може призводити до формування уролітів. Загалом, сформувати для котів повнораціонний і збалансований безм'ясний раціон, який забезпечував би їхні нутритивні потреби в довгостроковій перспективі, вкрай складно. Наразі жоден комерційний "вегетаріанський" чи "веганський" корм для котів не відповідає цим критеріям, а дослідження демонструють, що концентрація ключових нутрієнтів у таких продуктах часто не досягає навіть рекомендованих мінімальних рівнів (3,4,5). Хоча в одному з досліджень не було зафіксовано негативного впливу на здоров'я котів за відсутності інгредієнтів тваринного походження (3), у ньому не враховувалося, чи мали тварини вільний вигул і можливість полювати. Крім того, період спостереження був недостатньо тривалим для маніфестації ознак нутритивного дефіциту. 

На сьогодні авторці не відомо про жодну велику міжнародну компанію з виробництва кормів для тварин, яка б пропонувала раціони для котів, що не містять інгредієнтів тваринного походження. Це само собою показово; з огляду на те, що такі компанії мають достатні знання й фінансові ресурси для дослідження і виробництва подібних кормів, а також те, що такі корми матимуть попит серед деяких власників домашніх тварин, можна стверджувати, що ці продукти, принаймні на цей час, становлять надмірно високий ризик для котів. За результатами багаторічних досліджень було виявлено чимало несподіваної інформації про годування котів, при цьому ми знаємо ще далеко не все. Щоб вважатися максимально безпечним, будь-який склад корму для котів має бути підтверджений надійними науковими даними. Завершуючи тему, можна зазначити, що для котів наразі рекомендується раціон на основі мʼяса, оскільки тривале споживання альтернативних варіантів підвищує ризик недостатнього отримання поживних речовин.

Запитання: Чи повʼязані захворювання серця в котів із годуванням? 

Відповідь: Коротко можна відповісти так: можливо, у деяких випадках. Наприкінці 1980-х років було встановлено, що таурин є ключовою поживною речовиною, яка може знизити поширеність дилатаційної кардіоміопатії в котів (6). Механізм, за допомогою якого низькі рівні таурину в серцевому мʼязі призводять до дилатаційної кардіоміопатії та серцевої недостатності, ще повністю не вивчений, хоча припускають, що він повʼязаний із порушеннями кальцієвого й енергетичного метаболізму міокарда (7,8). Таурин — це небілкова β-аміносульфонова кислота, яка у великій кількості міститься в природній здобичі котів. На відміну від більшості ссавців, у котів знижені концентрації цистеїн-діоксигенази та декарбоксилази цистеїнсульфінової кислоти — ключових ферментів метаболічного шляху синтезу таурину (9). Ця особливість означає, що коти не можуть ефективно синтезувати таурин із метіоніну і цистеїну. Отже, отримання таурину, необхідного як метаболічний субстрат, повністю залежить від їхнього раціону.

Щойно таурин визнали незамінною поживною речовиною, виробники почали включати його до складу комерційних кормів для домашніх тварин, і випадки кардіоміопатії в котів, зумовленої дефіцитом таурину, стали траплятися рідко. Наразі це захворювання здебільшого виявляють у котів, які харчуються кормами домашнього приготування, але слід підкреслити, що схильні до нього не тільки котячі. У нещодавньому огляді Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США (Food and Drug Administration, FDA), виявили можливий звʼязок між певними раціонами та розвитком дилатаційної кардіоміопатії. Більшість випадків було зареєстровано в собак, проте захворювання також торкнулося котів, хоча й меншою мірою (10). Багато чинників досі незрозумілі, але дослідження було зосереджене навколо їжі, якою годували хворих тварин. Зокрема, припускають, що вона мала низький рівень біодоступності таурину. Слід наголосити, що на етіологію дилатаційної кардіоміопатії впливають найрізноманітніші чинники, і необхідно зібрати більш надійні дані, перш ніж робити якісь висновки з цього огляду.

Якщо встановлено, що ймовірною причиною дилатаційної кардіоміопатії в кота є дефіцит таурину в раціоні, а аналізи показують низькі рівні цієї амінокислоти в плазмі та цільній крові (рис. 2), додаткове приймання таурину зазвичай призводить до негайного поліпшення функції серця. Якщо кіт переживе критичний період, захворювання має минути впродовж 6 місяців. Отже, хоча деякі типи харчування дійсно можуть спричинити захворювання серця в котів, малоймовірно, що споживання правильно збалансованого комерційного корму призведе до кардіоміопатії.

Запитання: Чи потрібно поїти кота молоком? 

Відповідь: Більшість котів охоче споживають молоко, однак це не свідчить про його користь для їхнього організму (рис. 3). З клінічного погляду доцільніше поставити питання інакше: «Яку кількість молока допустимо згодовувати коту та які небажані наслідки це може спричинити?» Безумовно, у перші тижні життя молоко забезпечує виживання кошенят, як і всіх інших ссавців. Навіть після переходу на тверді корми кошенята час від часу харчуватимуться материнським молоком аж до повного відлучення (рис. 4). Із віком активність лактази в кишківнику котів знижується, а разом з нею і здатність перетравлювати лактозу — цукор, що міститься в молоці. Якщо кіт споживе більше лактози, ніж здатен перетравити, її неперетравлені залишки спричинятимуть бродіння в шлунково-кишковому тракті, що призводитиме до розвитку таких клінічних проявів, як блювота і діарея. Здатність дорослого кота перетравлювати лактозу є меншою, ніж у кошеняти, але дослідження підтвердили, що він здатен засвоїти щонайменше 1,3 г лактози на кілограм маси тіла на день (11). Примітно, що концентрація лактози в молоці тварин різних видів (наприклад, у коровʼячому, овечому або козячому) істотно не відрізняється, як і в молоці різних типів (наприклад, у знежиреному, нежирному або незбираному), і в середньому становить до 5% (12). Це означає, що кіт здатен засвоювати до 25 мл молока на кілограм маси тіла на день; тобто, якщо кіт вагою 4 кг споживатиме менш як 100 мл молока щодня, у нього навряд чи зʼявляться якісь клінічні ознаки непереносимості лактози. Це не виключає того факту, що в деяких особин здатність перетравлювати лактозу може бути особливо низькою, тому іноді клінічні прояви можуть спостерігатися навіть у тому випадку, якщо кіт споживає невелику кількість молока. 

Якщо кіт регулярно споживає молоко, окрім ризику непереносимості лактози необхідно враховувати загальну нутритивну цінність раціону та його калорійність. Материнське молоко є повнораціонним продуктом для кошенят, що покриває всі потреби в поживних речовинах, проте після відлучення воно вже не здатне забезпечувати збалансоване живлення дорослої тварини. Через високу енергетичну щільність регулярне споживання молока слід враховувати в загальному добовому калоражі або розглядати його як ласощі, частка яких не повинна перевищувати 10% від добової потреби в енергії. Враховуючи, що енергетична щільність незбираного коров’ячого молока становить 69 ккал/100 мл (для знежиреного — приблизно вдвічі менше) (12), а середня добова потреба в енергії для кастрованого кота масою 4 кг складає 130–190 ккал/добу (52–75 ккал/кг0,67), допустимий об'єм молока не має перевищувати 20–30 мл на добу (або близько 40–60 мл для знежиреного). За такого дозування кількість спожитої лактози залишатиметься значно нижчою за пороговий рівень переносимості. 

Нарешті, слід ураховувати ще один аспект — імовірність алергії на казеїн у деяких котів. За даними літератури, це явище є рідкісним у котів (13), але очевидно, що таких особин зовсім не слід поїти молоком. 

Підбиваючи підсумок, можна зазначити, що помірне вживання молока є прийнятним для більшості котів, але надмірне вживання може завдати шкоди здоров’ю в довгостроковій перспективі. 

Запитання: Чи можуть коти перетравлювати й переробляти вуглеводи??

Відповідь: Метаболізм і фізіологія котячих еволюціонували під впливом раціону, що складався з дрібної здобичі (зокрема гризунів і птахів) з низьким вмістом вуглеводів (14). За наявності вибору домашні коти також віддають перевагу корму з мінімальною кількістю вуглеводів (15). Ці факти можуть створювати враження, що травний тракт і метаболізм кота взагалі не пристосовані до засвоєння вуглеводів. Проте глюкоза (один із найпростіших вуглеводів) настільки ж важлива для облігатних м’ясоїдів, як і для всеїдних чи травоїдних тварин. Вона є основним або єдиним джерелом енергії для головного мозку, еритроцитів, лейкоцитів, а також клітин мозкової речовини нирок, сім'яників та ока (16). Крім того, глюкоза бере участь у синтезі низки замінних амінокислот, вітаміну С і нуклеїнових кислот, а також необхідна для утворення лактози у лактуючих самок (16). Водночас вуглеводи не є есенціальними компонентами раціону котів, оскільки ці тварини здатні самостійно синтезувати необхідну глюкозу з інших субстратів. 

Після внутрішньовенного введення глюкози її концентрація в крові котів швидко повертається до базових значень, а рівень глікемії натще в них близький до показників інших ссавців із відмінними нутритивними потребами (16). Це свідчить про те, що організм котів здатний повноцінно метаболізувати вуглеводи. У процесі еволюції здатність котів до розщеплення складних вуглеводів значно знизилася порівняно з іншими свійськими тваринами (зокрема собаками чи свинями) (17). Утім, коти можуть ефективно перетравлювати й засвоювати належним чином оброблені вуглеводи (наприклад, подрібнені та/або екструдовані/термічно оброблені) за умови їхньої помірної кількості в раціоні (18). Отже, питання полягає не в тому, чи варто включати вуглеводи до раціону котів, а в тому, як правильно це робити. Зокрема, неприпустимо згодовувати вуглеводи в сирому вигляді або в обсягах, що перевищують ферментативну здатність травного тракту до їхнього засвоєння. 

Запитання: Чи може кіт захворіти на діабет, якщо харчуватиметься продуктами з високим вмістом вуглеводів? 

ВІдповідь: У цьому контексті насамперед варто розглянути причини, чому більшість комерційних кормів для котів містить значно більшу кількість вуглеводів, ніж природний раціон хижака (де їхня частка становить лише близько 2% від обмінної енергії) (14). Причиною є не лише їхня економічна доступність, вища стабільність порівняно з білками чи жирами або технологічна необхідність для формування сухої гранули (крокети). Вуглеводи мають власні функціональні переваги: вони ефективно розщеплюються та абсорбуються в шлунково-кишковому тракті, здатні частково замінювати білки й жири як джерело енергії (білковозберігаючий ефект), а також впливають на метаболізм амінокислот.

Цукровий діабет у котів — це ендокринний розлад, патогенез якого пов'язаний переважно з порушенням толерантності до глюкози на тлі інсулінорезистентності. На перший погляд, логічно припустити, що етіологічним фактором є саме наявність вуглеводів у раціоні, проте доказова база цієї гіпотези залишається слабкою (16). За деякими даними, переведення котів із діабетом на низьковуглеводну дієту сприяє кращому глікемічному контролю та підвищує частоту клінічної ремісії (19), тому такий підхід дійсно є терапевтично обґрунтованим. Однак це не означає, що вуглеводи є першопричиною розвитку патології. 

У нормі постпрандіальне підвищення рівня глюкози в крові стимулює фізіологічну секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. Якби існував прямий причинно-наслідковий зв’язок між споживанням вуглеводів і розвитком діабету, слід було б очікувати порушення цього механізму — зокрема зниження толерантності до глюкози та/або зниження інсуліночутливості тканин. В окремих роботах зафіксовано зміни толерантності до глюкози в разі згодовування раціонів із високим вмістом вуглеводів і низьким вмістом білка порівняно з високобілковими та низьковуглеводними кормами, однак інші дослідження цих даних не підтверджують (20). Ба більше, щонайменше в одному дослідженні не було виявлено жодної кореляції між рівнем вуглеводів у дієті та чутливістю до інсуліну (21). Важливо також зазначити, що навіть раціони з високим вмістом крохмалю зазвичай не провокують виникнення стійкої гіперглікемії чи глюкозурії у котів. 

Крім того, в іншому дослідженні було спростовано гіпотезу про те, що аліментарна гіперглікемія на тлі високовуглеводного раціону провокує гіперсекрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози з їхнім подальшим виснаженням і розвитком цукрового діабету. Науковці встановили, що β-клітини котів значно чутливіші до амінокислот і менш сприйнятливі до коливань глюкози, ніж у всеїдних видів (22). Це свідчить про те, що патогенез діабету в котів не зводиться виключно до частки вуглеводів у кормі. Водночас деякі роботи продемонстрували, що швидкість кліренсу глюкози в котів є нижчою, ніж у собак або людей, а штучно створена хронічна гіперглікемія (30 ммоль/л протягом 10 днів шляхом безперервної інфузії глюкози) може спричиняти глюкозотоксичність, дисфункцію та загибель β-клітин із порушенням секреції інсуліну (16). Проте слід підкреслити, що ця експериментальна модель не відтворює фізіологічних постпрандіальних процесів після споживання корму. Отже, переконливих доказів прямого впливу вуглеводів корму на маніфестацію діабету наразі немає. Основними предикторами розвитку цукрового діабету в котів залишаються ожиріння, зумовлене гіподинамією та надлишковою калорійністю раціону, а також віковий фактор (16). 

Запитання: Чи може кіт залишатися здоровим, не споживаючи води?

Відповідь: Вода є життєво необхідним нутрієнтом для котів, а їхня потреба в рідині покривається як екзогенним шляхом (питна вода та волога в складі корму) (рис. 6), так і ендогенним (метаболічна вода, що утворюється в процесі окиснення білків, жирів і вуглеводів). Фізіологічні втрати води відбуваються із сечею, фекаліями та шляхом випаровування (перспірації). Попри те, що низка факторів — зокрема патологічні стани, температура та вологість довкілля — можуть збільшувати ці втрати, базова середньодобова потреба кота у воді становить близько 50 мл/кг маси тіла (23).

Коти мають виняткову здатність за потреби концентрувати сечу завдяки ефективній реабсорбції води в нирках. Ця еволюційна адаптація сприяла їхньому виживанню в аридному кліматі, однак у поєднанні з низьким споживанням рідини вона вважається одним із провідних факторів ризику розвитку урологічних патологій, типових для цього виду (24). Для мінімізації таких ризиків слід упроваджувати стратегії стимуляції водоспоживання, зокрема розміщувати в приміщенні додаткові миски з водою або питні фонтанчики (рис. 7). Водночас критично важливо уникати тригерів, що провокують занепокоєння у тварини, оскільки стрес чинить виражений негативний вплив на її соматичний стан. Оптимальні підходи до збільшення споживання рідини без супутнього стресу значною мірою визначаються індивідуальними поведінковими особливостями кожного кота (24). Найкращою тактикою є надання тварині свободи вибору щодо місця, часу та способу пиття. 

Утім, вільний доступ до питної води — не єдиний спосіб забезпечення гідратації організму кота; волога в складі корму також відіграє вагому роль. У природних умовах саме здобич є основним джерелом води для хижака, оскільки дрібні гризуни та птахи містять близько 70% вологи (14). Згодовування раціонів із високим вмістом вологи є високоефективним і безстресовим методом підтримки водного балансу (за умови доброї смакової привабливості для тварини). Ще в ранніх дослідженнях було встановлено, що коти здатні повністю покривати потребу у воді виключно за рахунок м’ясного чи рибного раціону (25). Пізніші роботи підтвердили: добове сумарне споживання води та об’єм діурезу є достовірно вищими в разі споживання вологого корму (75–80% вологи), ніж сухого (близько 8% вологи) (26). Отже, хоча будь-яка неінвазивна та безстресова стратегія стимуляції водоспоживання є корисною, введення в раціон вологих кормів залишається найпростішим і найбільш фізіологічним способом підтримки належної гідратації та гомеостазу. 

Висновок

Кіт є фізіологічно унікальним видом, і його нутритивні особливості повністю підтверджують відоме клінічне правило: «кіт — це не маленький собака». Метаболічні та харчові потреби котячих суттєво відрізняються від потреб собак, тому під час кожного клінічного огляду важливо проводити детальну нутритивну оцінку раціону. Здоров’я пацієнта безпосередньо залежить від ефективної комунікації між ветеринарним лікарем і власником, а глибокі знання з ветеринарної дієтології дозволяють фахівцю формувати персоналізовані та науково обґрунтовані рекомендації щодо годівлі.