Життя зі втомою від співчуття

Вступ

Ми, ветеринарні лікарі, не завжди усвідомлюємо, що через специфіку та складність нашої роботи маємо високий ризик розвитку втоми від співчуття¹. Ми живемо немов на емоційних американських гірках: проводимо евтаназію пацієнта, якого лікували тривалий час, потім розділяємо з клієнтами радість від появи цуценяти, а згодом лікуємо наслідки жорстокого поводження з твариною або серйозного захворювання — усе це створює різкі емоційні перепади впродовж робочого дня (рис. 1). За даними одного з досліджень, 57% ветеринарних лікарів щотижня стикаються з однією або двома етичними дилемами [1], результати іншої наукової праці свідчать, що 40% ветеринарів перебувають у стані депресії або близькі до нього [2]. З цієї причини триває дослідження причин вигорання, втоми від співчуття та зростання кількості проблем із психічним здоров’ям у ветеринарній медицині [1].

¹ Втома від співчуття — це стан, що характеризується емоційним і фізичним виснаженням, яке знижує здатність співчувати іншим. Часто його називають зворотним боком турботи. (Wikipedia).

Відповідно до дослідження, проведеного Центром з контролю та профілактики захворювань у США ² (CDC) кожен третій ветеринарний лікар відчуває тривожність,Ці дані вражають: це означає, що ви працюєте поруч із людиною, яка намагається впоратися з цими проблемами, і/або самі страждаєте від цього стану. Попри статистичні дані, що підтверджують поширеність проблем із психічним здоров’ям серед ветеринарних лікарів та їхній серйозний характер, багато хто все ще боїться осуду й можливих кар’єрних труднощів у разі звернення по допомогу до фахівців  (рис. 3) [1].

² https://www.cdc.gov

Працюючи над цією статтею, ми хотіли пролити світло на проблему і поділитися нашими історіями, знаннями й способами, які допомагають руйнувати бар’єри та звертатися по допомогу. Ми обидві знаємо, як це, і знаємо, що не впоралися б без підтримки людей, які нас оточують. Ділячись нашим досвідом, ми сподіваємося допомогти іншим отримувати задоволення від роботи й залишатися в професії, про яку вони мріяли з дитинства. 

Визначити й визнати проблему — означає зробити перший крок. Доктор Чарльз Фіглі, викладач дисципліни з психічного здоров’я Університету Тулейн (штат Луїзіана), визначає втому від співчуття як «стан максимальної напруги й занепокоєння стражданнями підопічних до такої міри, що це призводить до вторинного травматичного стресу в того, хто надає допомогу». Доктор Елізабет Стренд, керівник центру соціальних послуг у галузі ветеринарії в Університеті Теннессі, пропонує інше формулювання: «Це результат надмірної небайдужості та старанної роботи… і неусвідомлення та ігнорування власних потреб». 

Втома від співчуття 

Втома від співчуття може проявлятися по-різному. Вигорання, відстороненість від роботи й інших важливих взаємин, порушення сну, зловживання алкоголем, тяга до споглядання і роздумів, депресія та психосоматичні симптоми можуть бути ознаками втоми від співчуття (рис. 4). Звучить знайомо? Є ймовірність, що принаймні один із симптомів знайдеться й у вас. Ми розповімо про кілька технік, які допоможуть впоратися з цими симптомами. 

Крім турботи про себе, важливо обговорювати ці прояви втоми від співчуття з колегами, якщо ви їх помічаєте в них. Можливо, вони ще не вміють справлятися з цим станом, тому ми маємо допомагати одне одному. Ветеринарна спільнота повинна вміти розпізнавати симптоми, звертатися за допомогою і позбуватися стигматизації цієї важливої теми. Адже це буквально допоможе врятувати життя. Що звичнішими для нас стануть ці розмови й що частіше ми будемо в них брати участь, то здоровішою стане наша професія. 

Водночас важливо розуміти, що повністю уникнути ризику виникнення втоми від співчуття неможливо, оскільки це побічний продукт нашої діяльності. Як лікарі ми шукаємо способи лікування, але вилікувати втому від співчуття неможливо. Однак ми можемо справлятися з нею. Тому важливо навчитися одночасно виконувати професійні обов’язки й піклуватися про себе. Це потребує планування і практики. 

Як розпізнати емоційний стрес?

Коли все розставлено по своїх місцях, ми починаємо усвідомлювати, наскільки наведені статистичні дані є актуальними для нашої професії. Отже, як розпізнати емоційну кризу в себе та в інших? 

Історія Дани: 

Через два роки після закінчення ветеринарної школи я працювала головною лікаркою невеликої клініки, у штаті якої було лише чотири лікарі. Як керівниці мені здавалося, що я повинна піклуватися не лише про пацієнтів і клієнтів, але й про своїх колег. Проте не усвідомлювала, що намагалася захистити свою команду від негативних емоцій, переймаючи їх на себе. 

Дуже часто саме мені випадало присипляти тварин, я чула, як мої колеги кажуть одне одному: «Поставте це в графік Новари — їй це буде не складно». Зрештою мене почали називати «доктор Смерть». Я переконувала себе, що це комплімент, що мої колеги цінують, що я роблю це за них, що, можливо, процедура евтаназії не зачіпає мене так, як їх. На жаль, усвідомлення, що я не була чесна з собою, прийшло в дуже жорсткій формі. Одного дня мені потрібно було провести п’ять евтаназій поспіль. Останнім був улюблений пацієнт, якого я лікувала впродовж довгого часу. З цим було складно впоратися. Крім того, я затрималася на роботі й не змогла потрапити на зустріч з друзями. Я вийшла з кабінету і сказала собі: «Не дозволяй їм побачити твої сльози». 

Я була в такому стані, що дорогою додому ледь не з’їхала з дороги. Зателефонувала чоловікові, накричала на нього й сказала: «Краще б я зараз з’їхала в кювет». Зараз не думаю, що справді хотіла цього, але я не повинна була доводити себе до такого стану, переставши прислухатися до себе. Завдяки любові й підтримці мого чоловіка я зрозуміла, що мій мозок намагався показати мені, що зі мною не все гаразд, потрібно щось змінювати. Разом ми вирішили поговорити з моїми колегами й встановити чіткі межі на роботі.

Втома від співчуття може набувати різних форм і проявлятися по-різному, залежно від людини та ситуації. Про це — в історії Кімберлі. 

Історія Кімберлі:

Оскільки я належу до перфекціоністів типу "А" (високомотивованих і дуже самокритичних), я старанно навчалася у ветеринарній школі, а згодом отримала роботу мрії в одній із найвідвідуваніших приватних клінік. Усе моє життя складалося з довгих робочих днів, постійного навчання чогось нового й прагнення робити ще більше. Згодом робота стала для мене всім. Коли я не була в клініці, я підміняла інших, щоб вони могли взяти відгул або лікарняний. Я дійшла до того, що з мого життя зникли щастя і радість, адже робота займала кожну хвилину. 

Попри абсолютну очевидність ситуація, я не усвідомлювала, що відбувається, допоки одного разу мій чоловік не пояснив мені, наскільки однобоким стало моє життя. Чим більше я працювала, тим більше намагалася довести собі, що я «достатньо хороша». За це я платила власним фізичним та емоційним здоров’ям, а також стосунками. Я зрозуміла, що страждала від невпевненості в собі — часто це називають синдромом самозванця. Цей стан швидко переріс у втому від співчуття, що проявилася у формі вигорання. Якби я продовжила робити те, що робила, я не витримала б у цій професії. 

Тому я знайшла рішення, які допомогли мені знову знайти рівновагу, і чітко визначила тригери, які можуть повернути мене в стару колію. Я чітко уявляю свої цілі й наміри та досі постійно контролюю себе, щоб переконатися, що зберігаю внутрішню рівновагу. Мені знайомі симптоми, і я відверто обговорюю їх з оточенням, щоб воно допомогло мені вчасно помітити їх.

Створення плану турботи про себе 

Щоб запобігти емоційній кризі, створіть спеціальний план, який забезпечить комплексну турботу про себе й підвищить стійкість у складних ситуаціях. Він дозволить вивільнити заблоковані емоції, які ми постійно носимо в собі. Цей план має бути багатогранним, адаптованим і стати частиною постійної роботи над собою. 

Беручи до уваги ці факти, почнімо з визначення такого: на загальний добробут значно впливають п’ять ключових елементів, а саме: здорове тіло, здорова психіка, здорова кар’єра, здорове оточення та здорові фінанси. Розглянувши кожну з цих категорій і поміркувавши над їх важливістю, ми зможемо створити план, який допоможе впоратися з втомою від співчуття (рис. 5). 

Здорове тіло — це не лише фізична активність. Сюди входять достатня кількість і хороша якість сну, здорові харчові звички, доступне медичне обслуговування для профілактики й своєчасного лікування захворювань. Це поняття тісно пов’язане зі здоровою психікою: розуміння й прийняття власних почуттів має критичне значення для здоров’я. Режим фізичної активності, харчування і сну важливий для тіла, але як створити режим для власного розуму? Тут на сцену виходить усвідомленість. Суть цього поняття полягає в тому, щоб навчитися керувати своїми думками, іншими словами, налаштовувати мозок на сьогодення, концентруватися на моменті, у якому перебуває ваше тіло, розум і оточення. Адже зазвичай у більшості з нас думки зосереджені на тривогах, негативних і критичних судженнях, минулих помилках і міркуваннях на тему «що як». Так само як і фізичні вправи, перемикання розуму в режим усвідомленості вимагає тренувань. 

Говорячи про здорову кар’єру, насамперед нам пощастило бути в професії, рушійними силами якої є захопленість і сенс, що найчастіше означає: те, що ми робимо, важливе для нас. Також робота повинна приносити відчуття стабільності, тож приділіть час, щоб зрозуміти, яку кар’єру ви хочете побудувати та що для вас є найважливішим у професійній діяльності.

Не менш важливо мати зв’язки з людьми поза роботою, які дають підтримку, співчуття та відчуття належності до спільноти. Хто ваша сім’я, компанія або група? Формування і підтримка здорового оточення — обов’язкові, оскільки без підтримки ми не зможемо займатися нашою орієнтованою на конкретні цілі роботою. Відчуття зв’язку з іншими людьми через соціальні мережі, участь у волонтерських проєктах або хобі допомагає налаштуватися на позитивний лад і дозволяє будувати взаємини з людьми, які можуть підтримати вас у скрутні часи. 

Завершальний елемент комплексної турботи про себе — здорові фінанси. Фінансові зобов’язання перед сім’єю, оплата житла, медичного обслуговування і (у багатьох випадках) велика кількість студентських боргів щодня чинять на нас тиск. Перший крок до фінансового добробуту — чітке уявлення про те, у якому становищі ви зараз перебуваєте. Так ви зможете створити план, що базується на ваших цілях. Постановка реалістичних завдань і дотримання обраного шляху підвищать шанси на досягнення конкретних фінансових цілей і дозволять відчути твердий ґрунт під ногами, щоб далі рухатися в правильному напрямку. Ви маєте чесно визначити своє нинішнє становище і скласти довгостроковий план досягнення фінансового добробуту. Порада й підтримка фінансового консультанта допоможуть із самого початку обрати правильний шлях. 

План турботи про себе — чудовий інструмент для підтримання здоров’я та добробуту, розрахований на довгострокову перспективу. З огляду на те, що ризик розвитку втоми від співчуття — невіддільна частина нашої роботи, дуже важливо мати ресурси й інструменти, які врятують у скрутний момент (рис. 6). Один із таких інструментів розроблений працівниками Banfield і має назву L.A.S.T. (абревіатура від слів Listen, Accept, Seek, Test — слухати, приймати, шукати, пробувати). 

Запам’ятайте цю назву за допомогою афірмації «Якщо я хочу залишитися в професії, мені потрібен LAST». Нижче перераховано чотири кроки, які допоможуть у певний момент звільнити свої емоції. 

Коли виходите з оглядової після складного прийому, після розмови з розгніваним клієнтом або евтаназії, ви можете інстинктивно спробувати «замкнути» свої емоції, щоб продовжити працювати. Хоча наша професія передбачає вміння справлятися з почуттями, це не означає, що весь цей тягар не позначиться на вашому добробуті. Коли таке повториться, спробуйте зробити невелику перерву та прислухайтеся до свого тіла. У вас, можливо, болить спина, ви голодні, пригнічені чи засмучені. Усі ці відчуття є тут і зараз, і з ними потрібно щось робити. 

Після того як ви прислухаєтеся до себе, настає етап прийняття. Може здатися, що це не стосується проблеми. Але ми дуже часто суворо судимо себе: 

«Я лікар, я не повинен плакати», «У мене надто багато справ, я не можу зробити перерву на обід» або «У мене болить спина, але я потерплю». З нашим щільним графіком складно дозволити собі визнати, як ми насправді почуваємося і відчуваємо, але дуже важливо навчитися приймати себе без осуду. 

Тепер шукайте спосіб. Замість того щоб засуджувати себе за свої почуття, спробуйте знайти рішення. Можливо, вам потрібно виплакатися, отримати підтримку від колеги, зробити довшу перерву й поїсти, помедитувати п’ять хвилин або виконати кілька вправ на розтягування. Важливо не те, що ви негайно усвідомите свої відчуття, а те, що ви щось зробите. Адже ваші почуття абсолютно реальні, незалежно від того, засуджуєте ви себе чи ні. Коли ви їх ігноруєте й нічого не робите, негативні емоції та фізичний дискомфорт починають накопичуватися. 

Рішення знайдено, тепер спробуйте його. Якщо здається, що цей спосіб не допоміг, наступного разу спробуйте знайти інший варіант. Втома від співчуття не є статичним станом, тому й подолання проблеми не може бути тим самим. Розгляньмо на реальному прикладі, як застосовувати метод LAST. 

 Я щойно провела четверту за день процедуру евтаназії, а сьогодні Святвечір. Сідаю в машину, щоб поїхати додому — на дві години пізніше, ніж планувала. Мені важко, складно зосередитися на водінні. Вирішую, що краще зупинитися і застосувати метод LAST. 

Слухати. Я помічаю, що затримую подих, відчуваю тяжкість у грудях, коли дихаю. Я бачу предмети нечітко, щелепа болить — я її стискала. Я відчуваю глибокий смуток, якого не можу позбутися. До того ж я запізнилася на свято, тому додається почуття провини й самотності. 

Приймати. Я усвідомлюю: хоча багато хто думає, що я легко справляюся з проведенням евтаназії, насправді я постійно ношу в собі весь цей смуток. Я відчуваю себе розбитою і винною. Мені терміново потрібно закричати, заплакати — або й те, й інше. 

Шукати. Якщо я відчуваю бажання кричати й плакати, можливо, це кращий варіант. Я починаю кричати, бо це простіше. Спочатку це було дивно, але я була одна в машині й намагалася не засуджувати себе. Я кричала дедалі голосніше, а потім заплакала. Мені стало легше, я змогла припинити плакати. 

Пробувати. Після того як я дозволила собі кілька хвилин покричати й поплакати в машині, мені стало легше дихати. Почуття потрясіння зменшилося, адже я дозволила собі вивільнити емоції, що накопичувалися протягом дня. Я думаю, наступним кроком буде витерти сльози й поїхати додому. Там я зможу обговорити сьогоднішній день із близькою людиною і перестану почуватися самотньою. 

На прикладі цього сценарію ми показали, як цей метод допомагає звільнити емоції. Однак важливо пам’ятати, що LAST використовується не лише в станах крайнього напруження. Невеликі потрясіння трапляються постійно. Від того, наскільки ви натренуєте усвідомленість і навчитеся звільняти емоції, залежать ваші шанси надовго залишитися в цій чудовій професії. У кінці статті наведено перелік корисних ресурсів: книг, вебсайтів і застосунків.

Додаткові джерела

Вебсайти

• CompassionFatigue.org – contains resources for managing compassion fatigue
• Self-compassion.org – addresses the skills needed to develop compassion for yourself

Застосунки

• CALM – Mindful meditations and help falling asleep
• Headspace – Mindful meditation
• SAM – Self-help anxiety management
• Happify – Evidence based activities and games to reduce stress and negative emotions

Ми продовжуємо досліджувати втому від співчуття у ветеринарних фахівців, але також необхідно розповідати, як з нею боротися. Перший крок — навчитися розпізнавати її симптоми в себе й у інших. Спробуйте обговорити ці ознаки з колегами, навіть якщо відчуваєте, що розмова буде складною. Створіть довгостроковий план комплексної турботи про себе, який допоможе запобігти поглибленню симптомів втоми від співчуття. Крім того, важливо вміти застосовувати метод LAST у стресових ситуаціях. Ми допомагаємо тваринам і їхнім власникам, але не можемо піклуватися про інших, не подбавши насамперед про себе. Ті, чиїм покликанням стала ця професія, повинні не лише вміти виживати, але й досягати успіху.