Ветеринарна криміналістика

Вступ

«Коли з тваринами жорстоко поводяться, люди опиняються у зоні ризику; коли жорстоко поводяться з людьми, до зони ризику потрапляють тварини». Цей вислів Філа Аркоу, всесвітньо відомого борця проти насильства і фахівця зі взаємодії між людиною і твариною, якнайкраще підходить для початку розмови про жорстоке поводження з тваринами та про його вплив на суспільство. Жорстоке поводження з тваринами можна визначити як «умисну дію, яка завдає шкоди окремій особині». Це проблема світового масштабу, ступінь страждань тварин не піддається оцінюванню [1]. Проте, незважаючи на це, жорстоке поводження як предмет досліджень поки що привертає лише незначну увагу [2]. У засобах масової інформації нерідко з'являються повідомлення про випадки насильства стосовно тварин, але справжня частота подібних подій залишається нез'ясованою. Цьому є декілька причин, зокрема і факт, що ветеринарним лікарям може бути важко розпізнати ознаки жорстокого поводження, але навіть у разі виникнення підозр вони можуть не повідомляти про це владу, побоюючись помилитися та висунути хибне звинувачення. Тому про насильство стосовно тварин стає відомо дуже рідко [3]. І, на жаль, програми навчання студентів ветеринарних спеціальностей рідко містять способи визначення ознак жорстокого поводження та боротьби з ним.

Тварини часто є індикаторами здоров'я та благополуччя людей, про це говорять взаємозв'язки між жорстоким поводженням із вихованцями, сімейним насильством та насильством у суспільстві [4] [5]. Існує чимало доказів, що ті, хто виявляє жорстокість до тварин, можуть демонструвати аналогічну поведінку стосовно вразливих категорій населення – дітей або людей похилого віку. Нерідко у біографії засуджених за вбивство виявляються випадки жорстокого поводження з тваринами [6]. Якщо ветеринарні лікарі навчаться помічати тривожні сигнали, це може допомогти з'ясувати, чи є у сім'ї випадки домашнього насильства або жорстокого поводження з дітьми.

У цій статті йдеться здебільшого про умисне заподіяння шкоди здоров'ю (NAI – non-accidental injury), тобто про фізичне насильство [7], хоча до жорстокого поводження з тваринами можна віднести також зневагу та насильницькі дії сексуального характеру. NAI є завжди умисним і може мати різні форми, зокрема побиття, стрясання, кидання, отруєння, підпалювання, ошпарювання, механічне удушення та удушення газом. Клінічними ознаками побиття та інших видів насильства можуть стати ушкодження скелета, м'яких тканин і внутрішніх органів (Рисунок 1) [8].

Образ мислення ветеринарного лікаря

Іноді ознаки насильства є очевидними, проте ветеринарні лікарі не звертають на них уваги: через покликання та обрану професію їм складно прийняти, що люди можуть жорстоко поводитися з тваринами. Ветеринарні лікарі часто не усвідомлюють, що окремі травми та нещасні випадки пов'язані з насильством. Крім цього, інколи у тварин немає зовнішніх ушкоджень, лише внутрішні травми (переломи та крововиливи). Широко поширена думка, що домашніх тварин, які зазнають насильства, не приводять до ветеринарних клінік. Це не так, такі тварини так само часто потрапляють на прийом, як і ті, з ким добре поводяться [9]. У більшості випадків тварину на прийом приводить не кривдник, а хтось інший (його партнер чи ще хтось із членів сім'ї). Крім того, тварин, які зазнають насильства, часто водять у різні клініки, тому ветеринарний лікар може навіть не знати, що не тільки він працює з цим пацієнтом. З іншого боку, навіть якщо тварину оглядають кілька фахівців однієї лікувальної установи, факт насильства не завжди встановлюється негайно. Колеги – лікарі, стоматологи та інші ветеринарні фахівці – стикаються з однією й тією самою дилемою. Найскладніше у визначенні та діагностуванні факту жорстокого поводження – впоратися з сильним емоційним блоком. Професіоналам доводиться змушувати себе підозрювати насамперед насильство. Тільки визнавши існування цієї проблеми, ветеринарні фахівці зможуть допомогти розірвати порочне коло жорстокості (Малюнок 2) [10]. Насправді NAI необхідно занести до списку диференціальних діагнозів для багатьох випадків, з якими звертаються до клініки [8].

Як можна виявити NAI?

Розпізнати NAI можна лише за допомогою комбінації певних ознак і у тварини, і у власника, наведених у Блоках 1 і 2. Так, поведінка людини може спричинити підозри. Наприклад, якщо вона називає різні причини фізичних ушкоджень. Спочатку це інший собака, який сів на травмовану тварину, а на другій консультації – вже зіткнення з велосипедом. У низці випадків власники відмовляються приходити на наступний прийом. Деякі категорії травм одразу викликають підозру. Розповідь клієнта може не відповідати результатам огляду, особливо якщо історія звучить неправдоподібно. Наприклад, власник заявляє, що тварина незграбна і тому впала зі сходів, або пояснює перелом кінцівок падінням із паркану, а травму голови – тим, що собака врізався у двері. Фізичне насильство найчастіше намагаються «прикрити» дорожньо-транспортними пригодами. Однак якщо на рентгені видно переломи на різних стадіях загоєння, це тривожний сигнал, що свідчить про можливе жорстоке поводження, адже такі травми не можуть бути результатом одиничного нещасного випадку (Рисунок 3).

Коли у ветеринарного лікаря з'являються розумні підстави підозрювати фізичне насильство, йому може допомогти консультація колеги. Але ветеринарним фахівцям також важливо співпрацювати з представниками інших професій, наприклад, поліцейськими та експертами-криміналістами, які можуть надати свої знання і досвід.

Тварини у групі ризику

Насильства може зазнати будь-яка тварина, але існують деякі категорії, які перебувають у групі підвищеного ризику. Сюди входять коти та собаки молодше двох років, тварини, яким потрібно більше догляду (дуже молоді та дуже старі), шумні тварини та ті, хто має поведінкові проблеми (Рисунок 4) [11]. Дослідження свідчать, що так звані «небезпечні собаки» також перебувають у групі підвищеного ризику, тому що значно частіше їх заводять люди з кримінальним минулим та/або антисоціальним розладом особистості [12]. За даними однієї з дослідницьких робіт у 21 % випадків смерті людей від собачих укусів рани завдали тварини, які зазнавали фізичного насильства [13].

Мотиви жорстокого поводження з тваринами та домашнього насильства

Згідно з даними досліджень люди, які жорстоко поводяться з тваринами, в дитинстві пережили негативний досвід. Наприклад, вони були жертвою та/або свідком насильства щодо людей та/або тварин. У таких дітей схильність до жорстокого поводження з тваринами втричі вища, ніж у тих, хто не мав такого досвіду [14] [15].

Насильство щодо тварин може бути спричинено різними мотивами, зокрема цікавістю, збудженням, потребою подражнити або бажанням заподіяти біль [16] [17]. Жорстоке поводження може бути засобом контролю, залякування або шантажу, а також бути важелем для маніпуляцій та ізоляції інших людей. Бажання покарати, шокувати або помститися комусь, підкреслене упереджене ставлення також є важливими чинниками. Крім цього, існують і садистські мотиви [18]. Причина майже половини всіх випадків насильства – це агресія, третини випадків – задоволення [19], свою роль також відіграють почуття приниження та страху [20]. У Блоці 3 наведені найпоширеніші мотиви. Якщо тваринам завдають шкоди в межах міжособистісного насильства, причиною найчастіше можна вважати потреби у владі та контролі [21]; 70 % людей, які жорстоко поводяться з тваринами, скоювали й інші насильницькі злочини [22].

Тварини часто є індикаторами здоров'я та благополуччя людей, про це говорять взаємозв'язки між жорстоким поводженням із тваринами, сімейним насильством та насильством у суспільстві. Існує чимало доказів, що ті, хто виявляє жорстокість до тварин, можуть демонструвати аналогічну поведінку стосовно вразливих категорій населення – дітей або людей похилого віку [23]. Вихованців також можуть використовувати, щоб змусити жінок або дітей продовжувати терпіти знущання, у разі непокори погрожуючи вбити тварину [10]. Тому жінки іноді занадто довго терплять таке становище, адже вони не мають безпечного притулку, де вони, їхні діти та тварини можуть знайти захист. На щастя, зараз з'являється все більше і більше місць, де приймають не лише жінок і дітей, а й тварин, якщо є така потреба.

Що робити у разі підозри на жорстоке поводження

У кожній клініці має бути спеціальний протокол, щоб працівники знали, що робити у разі виявлення ознак насильства. Ветеринарні лікарі відіграють виключно важливу роль у розслідуванні випадків жорстокого поводження з тваринами та притягнення винних до відповідальності [25]. Часто вважають, що ветеринарні фахівці мають як встановити факт насильства, так і визначити винного, проте це не так. Вони можуть проводити огляди, збирати інформацію, робити аналізи та розтини, щоб надати важливі докази [25] у разі виникнення підозр, але після цього за справу повинні братися представники відповідних структур (наприклад, поліція). Визначити та покарати винного – завдання судових органів [2] [8]. У разі підозри ветеринарний лікар повинен відобразити всю інформацію в історії хвороби пацієнта та додати якнайбільше доказів, зокрема рентгенівські знімки та фотографії травм тварини. Проблема конфіденційності цих даних, можливості їх надання членам сім'ї, іншим ветеринарним лікарям, працівникам правоохоронних органів чи структур, які відповідають за благополуччя тварин, наразі викликає багато суперечок. У різних країнах це питання вирішується по-різному: в деяких про факти жорстокого поводження потрібно повідомляти в обов'язковому порядку, в інших ці заходи мають рекомендаційний характер. Ветеринарні лікарі мають бути ознайомлені із законами, які діють у їхній країні чи штаті.

Центр ветеринарної криміналістичної експертизи

Центр ветеринарної криміналістичної експертизи (Landelijk Expertisecentrum Dierenmishandeling або LED) у Нідерландах було створено у 2017 році для виконання кількох завдань. Перше з них – допомогти практикуючим ветеринарним лікарям, у випадках, коли їм здається, що вони зіткнулися із насильством над тваринами. Ветеринарний фахівець може завантажити на сайт LED рентгенівські знімки, фото, відео та текстову інформацію про пацієнта. Група експертів, до якої входять не лише ветеринарні фахівці, а й криміналісти з Нідерландського інституту судової експертизи (Dutch Forensic Institute або NFI) у Гаазі, протягом 48 годин вивчає матеріали та повідомляє, чи можна тут говорити про насильство або ні. Якщо так, ветеринарний лікар може передати відомості до поліції, яка займеться подальшим розслідуванням. Друге завдання LED – вести дослідницьку роботу у галузі ветеринарної криміналістики, наприклад, криміналістичної рентгенології. Третє завдання – розповісти ветеринарним фахівцям, лікарям, які працюють із людьми, психологам, соціальним працівникам і громадськості про жорстоке поводження з тваринами та його зв'язок із домашнім насильством.

Ветеринарні лікарі, а також інші фахівці в галузі охорони здоров'я відіграють значну роль у попередженні та виявленні жорстокого поводження з тваринами та домашнього насильства. Усі ветеринарні фахівці під час консультацій повинні пам'ятати про можливість NAI і мати протокол дій у разі виникнення підозр. Навчання та краща обізнаність у цій галузі у поєднанні зі злагодженою взаємодією представників різних професій допоможуть боротися з цією проблемою та сприяти зменшенню страждань людей і тварин.

Додаткові джерела

1. www.ivfsa.org - Міжнародна асоціація ветеринарної криміналістики
2. https://www.meldpuntled.nl/ - сайт Центру ветеринарної криміналістичної експертизи (Landelijk Expertisecentrum Dierenmishandeling)
3. www.avma.org/resources-tools/animal-health-and-welfare/animal-welfare/animal-abuse-resources-veterinarians - практичні рекомендації фахівців Американської ветеринарної медичної асоціації для ветеринарних лікарів, які підозрюють жорстокість, насильство та зневагу до тварин